|
види-символи
на
terioshkola.org.ua
види-символи
рік зубра 2009
рік видри 2010
рік кажана 2011
рік вовчка 2013
рік свині 2019
рік вивірки 2020
рік ласки 2021
рік кота 2022
рік зайця 2023
рік куниці 2024
наша фауна >
роки звірят >
|
Ссавець-символ 2024 року в Україні — куниця (Martes), один з найвідоміших хижих ссавців нашої фауни. На відзначення цієї події на цьому вебсайті створено тематичну вебсторінку, підготовлену за матеріалами статті: "Куниця лісова (Martes martes) як символ Року 2024 Україні" (Novitates Theriologicae, pars 17, 2024). Зокрема, представлено огляд найцікавіших особливостей куниці лісової. Огляд укладено в продовження традиції підготовки добірки фактів про різноманітних знакових тварин фауни України в циклі «21 факт про унікальних створінь». Інформація поділена на 4 розділи: таксономічний блок, морфофізіологічний блок, поведінково-екологічний блок, культурний блок. Також представлено популярні джерела про куниць в Інтернеті, важливі для поширення знань про цих тварин, огляд наукових публікацій про куниць останнього часу в Україні та події суспільного життя, пов'язані з цими тваринами.
Ідея року
2024 рік названо Роком куниці в Україні за теріологічним календарем. Традиція проводити роки звірів започаткована в Україні 2009 року і підтримується різними ініціативами та присвятами [Загороднюк et al. 2021].
У складі теріофауни України є два види з роду куниць: лісова (менш синантропна) та кам’яна (більш синантропна) [Абелєнцев 1968; Загороднюк & Харчук 2017]. Поточний огляд передусім стосується першої. Куниця лісова (Martes martes) проживає в Європі, Західній Азії та Західному Сибіру. Населяє насамперед листяні, мішані та хвойні відкриті ліси й чагарники; однак іноді пустища чи луки. [Herrero et al. 2016]. Переважним місцем гніздування є дупла дерев. Одна особина має кілька гнізд у межах своєї домашньої ділянки [Schwanz et al. 2000]. В Україні куниця лісова живе в усіх природних зонах, за винятком Криму. Станом на 2011 рік в Україні було приблизно 50 тисяч особин куниці лісової з найбільшою щільністю населення в Карпатах, а найменшою — у степу [Stelmakh 2011].
21 цікавинка про куницю
Цим оглядом продовжено традицію готувати про вибраних тварин української фауни добірку цікавинок з циклу "21 факт про унікальних істот". Ця добірка включає 4 розділи — таксономічний блок (3 позиції), морфофізіологічний блок (5 позицій), поведінковий та екологічний блок (8 позицій), культурологічний блок (5 позиції).
1. Таксономія й ареал
Рід куниця (Martes) належить до підродини росомахових (Guloninae) у складі родини мустелових (Mustelidae). Згідно з філогенетичними дослідженнями, найближчим родичем куниці лісової є соболь (Martes zibellina); у зоні їхнього спільного поширення, зокрема на Уралі, формуються гібриди, відомі як "тумаки".
Викопні зразки куниці лісової в Україні відомі з Одещини та Криму (пліоцен), а також із Вінниччини, Київщини, Полтавщини, Хмельниччини, Буковини й Чернігівщини (голоцен); куниця кам'яна натомість має найімовірніше південне походження, з-поза меж України.
Хоча загалом куниця лісова має широкий ареал і велику світову популяцію, ця тварина захищена законом у країнах, де її популяції невеликі, зокрема у Великій Британії та Казахстані. Куниця лісова також внесена в регіональні «червоні» списки Луганської та Харківської областей України.
2. Морфологія й фізіологія
Куниця лісова має видовжене тіло, вкрите коричневою шерстю з вираженою кремово-рудуватою плямою на горлі. Лапи відносно короткі, вуха відносно великі, хвіст пухнастий. Довжина голови й тулуба становить 45–58 см, хвіст завдовжки 16–28 см, а маса — 0.48–1.8 кг; самці на 10–15% важчі й більші за самиць. Найбільші тварини мешкають на заході ареалу, найменші — на сході.
Куниця вправно лазить по деревах. У цьому їй допомагають такі пристосування, як потужні передні кінцівки, добре розвинені кігті й довгий пухнастий хвіст, що допомагає в балансуванні, у тому числі й під час стрибків з одних дерев на інші.
Цей хижак має чудові слух, нюх і добре розвинені мисливські навички, які дозволяють йому успішно знаходити здобич за звуком і запахом. Вушниці широкі, з заокругленими вершинами, вібриси сконцентровані навколо носа, тонкі й чутливі.
Тварини линяють восени й навесні, що є пристосуванням до змін пір року. Шерсть густа й шовковиста взимку і коротка та груба влітку. Подушечки на підошвах взимку повністю покриваються хутром.
Нормальна температура тіла становить 37.6–39.5°C для самиць, яких утримували в неволі. Для куниць характерна ембріональна діапауза: від парування (в липні-серпні) до родів (наприкінці березня або на початку квітня) може проходити від 7 до 9 міс., проте власне вагітність триває близько місяця (в нормі 28 днів).
3. Поведінка й екологія
Куниці, які мешкають у лісі, проводять значну частину свого життя на дереві. Вони там і спочивають, і можуть полювати, вправно стрибаючи по тонких гілках, перестрибуючи з однієї верхівки дерева на іншу в гонитві за вивіркою як бажаною здобиччю. Так само спритно вони можуть полювати й на підстилці лісу.
Куниці є присмерковими й нічними тваринами, коли активна їхня здобич — миші й полівки, а також деревні гризуни (вивірки, соні) і птахи. Однак ці тварини можуть проявляти активність вдень перед поганою погодою (наприклад, хуртовиною) й у випадку нестачі їжі.
Хоча куниці — хижаки, влітку й восени, коли фруктів і ягід стає багато, плоди становлять близько третини раціону тварини.
Куниці живуть поодинці, за винятком сезону розмноження й коли дитинчата перебувають у гнізді з матір’ю. Звірі воліють триматися індивідуальних ділянок, які маркують запахом.
У природі куниці дуже рідко доживають до 10 років (1.4%), а максимальна тривалість життя становить 16 років у природі й 18 років — у неволі.
Діти у куниць зазвичай народжуються у квітні. У виводку зазвичай троє дитинчат. Вони залишаються в гнізді вісім тижнів, перш ніж почнуть лазити назовні. У віці 12–16 тижнів вони стають самостійними, але іноді залишаються біля матері до наступної весни.
Куниці вступають у конфронтацію з людиною, іноді вони можуть їсти домашню птицю (насамперед, це стосується харзи, M. flavigula), також вони можуть перегризати кабелі та дроти автомобілів, а дві куниці кам'яні (M. foina) у 2016 р. вимкнули Великий адронний колайдер, перегризши проводку.
Куниці є споживачами другого рівня у своїй екосистемі, являючись одночасно хижаком і здобиччю. Куниця лісова регулює чисельність вивірки звичайної (Sciurus vulgaris). Своєю чергою на куницю лісову полюють рись, росомаха, лисиця, беркут, орлан-білохвіст, яструб великий, пугач, а найбільше люди.
4. Культурологія
Куниця лісова є одним із національних символів Хорватії й зображена на хорватських монетах євро. До введення євро національна валюта Хорватії називалася хорватська куна. Названа вона так за назвою тварини, оскільки в середньовічній Хорватії хутро куниці було засобом сплати податків під назвою «куновина». На гербі історичної області Хорватії Славонії центральне місце займає куниця. На державному гербі Хорватії теж є куниця, оскільки він містить зменшене зображення герба Славонії.
Українська назва куниця походить від давньоруського куна, а те — від праслов'янського куна й зменшувального куниця, які споріднені з литовськими, латвійськими та пруськими назвами і зводиться до індоєвропейського *keun-/koun- — «куниця». Аналогічно до Хорватії, на Русі ходила монета під назвою «куна», хутрами куниць платили податки, а збирача податків називали «куничник». Хутро куниці здавна використовували для виготовлення теплого одягу. Мисливство на куниць було поширеним заняттям, а хутро цінувалося на ринках. І дотепер одним з найцінніших є хутро соболя (M. zibellina), якого не тільки здобувають у природі, а й розводять на хутрових фермах.
У багатьох культурах, включаючи українську, куниця асоціюється з різними символами: спритність, хитрість, підступність або й багатство через цінне хутро. У казках та легендах куниця може виступати як персонаж, що володіє певними якостями, такими як розум та обережність, або виступати антагоністом головного героя — вивірки чи якоїсь пташки.
Метафоричну мову використовували при заручинах (куниця, мисливець, сліди тощо), що мало забезпечити добрий хід і вирішення справи сватання. До дівчини, що на виданні, приходять поважні чоловіки, які вдають із себе мисливців. Вони розпитують про куницю (іноді використовували образи лисиці чи олениці), слід якої загубився поблизу цієї хати, та очікують на запрошення до столу, що сприймається як надання згоди на родичання. Якщо ж чоловіків не запрошують, кажуть, що ніяка куниця не забігала у двір, гості вдають, що вони лише прийшли довідатися про куницю.
В Україні зафіксовано кілька прізвищ, пов’язаних з куницею. Згідно з вебсайтом ridni.org носіями прізвища Куниця є 995 людей (найбільше в Києві — 61 людина); прізвище Куна мають лише 39 людей. Прізвище Куницький налічує 1189 носіїв (найбільше в Києві — 113 осіб). Прізвище Кунський налічує 17 носіїв.
Інформація на популярних вебресурсах
Багато джерел присвячено куницям у культурологічному аспекті. По-перше, цитуються місця з літописів руських, де згадуються шкурки куниць як частини податі. По-друге, часто згадується обряд сватання, який пов'язаний з куницею (чи дівицею-куницею). Процитована вище приказка про куницю увійшла до кількох шкільних підручників з української літератури.
Куниця-антагоніст присутня в оповіданнях Миколи Вінграновського й Оксани Іваненко — теж зі шкільних підручників. Куниця присутня й на гербі села з промовистою назвою Кунів, що в Хмельницькій області. Куниця чи куна — відомий звір, тому її згадують в усіх загальних словниках. Час від часу про спостереження повідомляють українські ЗМІ (Суспільне, Вечірній Київ, РБК-Україна).
Описи куниць подано на різноманітних інтернет-ресурсах. Це і відеоролики на платформах ютуб і фейсбук, це інформація на пізнавальних вебсайтах (animalia.bio/uk, spadok.org.ua, karpaty-ua.org.ua, ukrlit.org), а також інформація на вебсайтах лісових або природоохоронних господарств (Шепетівське лісове господарство, НПП Синевир).
Куниця як об'єкт досліджень й уваги в Україні
Куниця не раз була об’єктом досліджень зоологів різних поколінь. Однією з класичних праць, присвячених куниці та всій родині кунових, є спеціальний випуск "Фауни України" [Абелєнцев 1968], який викладено на сайті Українського теріологічного товариства (УТТ). З популярних видань варто згадати книжку О. Пилипчука "Ці загадкові куниці" [Пилипчук 2022].
З праць останнього часу, які всі видані УТТ, варто згадати статтю про взаємини вивірок і куниць [Зізда 2012], аналіз живлення видів родини мустелових на Львівщині [Дикий et al. 2017], методичну працю про обліки куниці на маршрутах [Стельмах 2019], про популяцію куниць у Нікополі [Тороп 2020], порівняння дієт кунових і псових [Martsiv & Dykyy 2021].
Також у цьому випуску "Теріологічного бюлетеня" вміщено нарис про заходи щодо Року куниці в національному природному парку (НПП) "Подільські Товтри" [Дребет & Ліщук 2024]. З примітних подій поточного року стала акція з рятування пораненої куниці лісової, знайденої в одному з київських парків. Цю куницю взяла під опіку відома одеська зооволонтерка Вікторія Мойсєєва, що представляє "Благодійний фонд Центр реабілітації та допомоги куницевим в Україні" (URL). У перші дні нового року куницю повернули у природне середовище, в угіддя НПП "Голосіївський" (рис. 1).
Врешті, другий том Theriologia Ukrainica за 2024 рік прикрашений світлиною лісової куниці (http://doi.org/10.53452/TU28). Це фото зроблено нашим колегою фотоанімалістом Олексієм Сапугою і розміщено в пам'ять про нього: Олексій героїчно загинув на фронті у вересні 2024 року.
Рис. 1. Ілюстрації "кунових" подій кінця 2024 року: (a) палітурка журналу Theriologia Ukrainica за 2024 рік з фото куниці лісової, зробленим Олексієм Сапугою, (b) куна, врятована волонтерами з команди «Феррет Гелексi» (фото 28.11.2024, В. Мойсєєвої >>>), (c) випуск куни після реабілітації в Голосіївському нацпарку (фото Т. Турейської).
Післямова
Рік куниці минув, але куниці залишаються незмінними й важливими членами біотичних спільнот наших лісів та паркових зон. Їхня наявність — свідчення розвиненості екосистем, їхньої повночленності, наявності повноцінних трофічних пірамід, при вершинах яких і перебувають куниці. Якщо піраміди мають вузькі основи, то для верхніх їхніх поверхів (щаблів) не залишається шансів, тому наявність цих хижих — це ознака нормального стану природних комплексів. Врешті, куниці та їхні найближчі родичі — тхори, горностаї, ласки, видри, борсуки — це незмінна прикраса кожного природного куточка, не лише заповідного, і вони бажані об'єкти спостережень і фотополювань.
Література
Абелєнцев, В. І. 1968. Куницеві. Наукова думка, Київ, 1–278. (Фауна України; Том 1, Вип. 3). http://terioshkola.org.ua/library/classic/abelentsev-1968.pdf
Дикий, І. В., М. В. Марців, В. І. Шельвінський, А. Т. Затушевський. 2017. Особливості живлення деяких видів родини Mustelidae на території Львівської області. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія Біологія, 29 (2): 135–141. https://doi.org/10.26565/2075-5457-2017-29-17
Дребет, М., А. Ліщук. 2024. Куниця — вид-символ 2024 року в національному природному парку «Подільські Товтри». Novitates Theriologicae, 17: (у друку)
Загороднюк, І., С. Харчук. 2017. Українська зооніміка та взаємний вплив наукових і вернакулярних назв ссавців. Вісник Національного науково-природничого музею, 15: 37–66.
Загороднюк, І., К. Очеретна, С. Харчук, М. Коробченко. 2021. Види-символи, дні та роки тварин у природознавчих заходах та діяльності музеїв. Geo&Bio, 20: 135–159. https://doi.org/10.15407/gb2013
Зізда, Ю. 2012. Динаміка чисельності популяцій вивірки звичайної і куниці лісової в умовах західних регіонів України. В кн.: Загороднюк, І. (ред.). Динаміка біорізноманіття 2012. ЛНУ імені Тараса Шевченка, Луганськ, 125–128. ISBN 978-966-617-297-9. URL
Пилипчук, О. Я. 2022. Ці загадкові куниці. Талком, Київ, 1–159. ISBN 978-617-8016-47-0
Стельмах, С. М. 2011. Куниця лісова в Україні: стан та перспективи використання ресурсів. Науковий вісник НЛТУ України, 21 (8): 52–57.
Стельмах, С. М. 2019. Техніка кількісного обліку куниці лісової (Martes martes) маршрутним методом на великих площах лісових угідь. Theriologia Ukrainica, 17: 104–111. http://doi.org/10.15407/pts2019.17.104
Тороп, С. О. 2020. Куниця кам’яна (Martes foina) в районі Нікополя. Novitates Theriologicae, 11: 188–190. http://doi.org/10.53452/nt1130
Herrero, J., A. Kranz, D. Skumatov, A. V. Abramov, T. Maran, V. G. Monakhov. 2016. Pine Marten. Martes martes. The IUCN Red List of Threatened Species. e.T12848A45199169. https://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2016-1.RLTS.T12848A45199169.en
Martsiv M., Dykyy I. 2021. Comparative analysis of the diet of members of the families Mustelidae and Canidae. Theriologia Ukrainica, 21: 133—140. http://doi.org/10.15407/TU2112
Nowak, R. M. 2005. Walker's Carnivores of the World. JHU Press, 1–313.
Schwanz, L. 2000. Martes martes. Animal Diversity Web. On-line: https://animaldiversity.org/accounts/Martes_martes/
|
