назад на сторінку 'наша фауна'

види символи: 2021 рік
рік ласки (Mustela nivalis) в Україні

(веб-сайт Українського теріологічного товариства НАНУ www.terioshkola.org.ua)


 

види-символи на
terioshkola.org.ua

види-символи
рік зубра 2009
рік видри 2010
рік кажана 2011
рік вовчка 2013
рік свині 2019
рік вивірки 2020
рік ласки 2021


наша фауна >
роки звірят >

 

Продовжуючи традицію визначати ссавця року, рада Теріологічної школи пропонує присвятити 2021 рік одному з найпоширеніших видів хижих фауни Європи, яким обрано ласку, або ласицю (Mustela nivalis) — один з найвідоміших і найелегантніших видів дрібних ссавців.

Ласка є найпримітнішим хижим у природі та в сільській місцевості, часто потрапляє на очі людей, є одним з найбажаніших об'єктів фотополювання і один з найрухливіших та найелегантніших ссавців нашої фауни.

Текст підготовлено у форматі "21 цікавинка", за аналогією з першою нашою найуспішнішою на сьогодні добіркою "21 факт про кажанів", надалі використаною щодо інших тварин року, зокрема й при проведенні року свині (2019), року вивірки (2020) тощо. Підсумки останнього з цих років наведено окремою працею.

З цьогорічних присвят ласці плануються такі події: 1) розробка й наповнення цієї тематичної сторінки, 2) використання символу на емблемі найближчої теріошколи (27 Теріошколи на водоспаді Джурин, перенесеної з 2020 року через пандемію), 3) планування виставки-конкурсу фотографій ласки в межах 27 Теріошколи.

Закликаємо усіх колег підтримати цю активність і присвятити принаймні одне своє дослідження чи інтерв'ю для мас-медіа ласкам — героям теріологічного року 2021. І сподіватимемося, що ця добірка стане вам у нагоді для інтерв'ю, які ви могли би дати для місцевих медіа. Просимо пам'ятати, що в рамках чергової теріошколи ми проведемо виставку-конкурс світлин "ласка та її рідня", присвячену світлинам видів роду Мустела (ласки, горностаї, тхори, норки, візони).

 

21 цікавинка про ласку (сторінка готується)

Ласиця (Mustela nivalis) є найменшим хижим у світі, вона належить до роду Мустела (Mustela), який налічує за різними джерелами 16 (Американська спілка теріологів), 17 (MSW3) чи 19 видів (МСОП). До роду мустел належать такі відомі тварини як горностай, три види норок і три види тхорів, а найближчим родичем ласки є солонгой (Mustela altaica).

Близькі до ласки види — таких три: в другому (2019 р.) зведенні щодо хижих світової фауни (Carnivores of the World) до складу виду Ласка включено три таксони, для яких часом визнають видовий ранг (напр. за МСОП), — Mustela subpalmata (через відсутність суттєвих генетичних розбіжностей), Mustela russelliana й Mustela tonkinensis — китайський і північнов’єтнамський, обидва практично невивчені види.

Ласиця поширена у північних частинах Північної Америки та Євразії й на півночі Африки, від 35–40° північної широти й до Арктики. Щільність коливається в широких межах в залежності від циклів популяції гризунів. Трапляється практично у всіх місцях проживання з прихистком і гризунами, від рівня моря до висоти 4000 метрів.

Вернакулярна назва "Ласка" означає наявність білого споду; ласка та горностай є видами підроду Mustela (s.str.), тобто білочеревих мустел. з цим словом пов'язані такі слова, як підласий, ласий, ласкати тощо. У праукраїнській мові слово мало широкий вжиток у первинному значенні білого споду, а тепер збереглося при позначенні особливостей порід коней і псів з висвітленим черевом або тільки пахвами. слово "ласкати" є похідним (гладити зісподу, черево). Також є гіпотеза, що назва походить від прикметника лас — лискучий, з білими плямами.

Наукова назва ласки пов'язана з забарвленням хутра. Видовий епітет nivalis походить від лат. nix, род. nivis — сніг або сніговий, alis — дієприкметниковий суфікс. Епітет стосується білого зимового хутра, яке носять представники північних популяцій.

Географічні раси ласки представлені двома головними формами — південною bocamela та північною nivalis. південна форма є дрібною, з широким розвитком коричневого покрову, шо вкриває верхню губу і лапи до кистей, з нечіткою і хвилястою межею з білим черевом і часто відсутньою білою зимовою фазою; нівальна форма дуже подібна до забарвлення горностая.

Зимове і літнє забарвлення — особливість ласок і горностаїв; така двофазність пов'язана з дрібними розмірами і тим, що формування інтенсивно забарвленого хутра — енергоємний процес, невигідний при продукуванні густого зимового хутра, оскільки синтез пігментів забирає додаткові ресурси. ласка стає цілком білою взимку, але на широтах південніше Запоріжжя линяння в білий колір не є повним або й не відбувається.

Статевий диморфізм є особливістю багатьох тварин, а у мустел він є дуже виразний за розмірами: самці у них помітно більші від самок (й індивідуальні ділянки самців більші); така диференціація призводить до того, що дослідники, не знаючи стать, можуть плутати самців меншого виду з самками більшого, наприклад, самців ласки з самками горностая.

Ласка не горностай — види є вкрай подібними за розмірами й забарвленням, проте горностай вирізняється дещо більшими розмірами тіла (надто самці), чорним кінцем хвоста у білому зимовому вбранні, а також екзантропністю і помітною прив'язаністю до річкових долин. ласки порівняно з ним є дрібнішими і більш синантропними.

Ласки у мустелідній гільдії — ласка в ряду видів, що формують мустелідну гільдію хижих, займає найбільш маргінальну позицію, замикаючи знизу розмірний ряд. завдяки такій позиції рона зазнає найменших впливів інших членів гільдії, а у зв'язку з природною нечисленністю горностаїв та широкою кормовою базою фактично умови до підтримання широкого ареалу і помітної чисельності.

Пожива ласок — переважно дрібні гризуни, яких вона полює в норах. Власне, саме з цим пов'язана особлива морфологія всіх мустел — видовжене тіло і вкорочені кінцівки; короткими є також вуха і хвіст. Ці особливості забезпечують високу мобільність тварин у підземних лабіринтах і спритність у полюванні на норових гризунів.

У грецькій і македонській древній культурі вважалося, що побачити ласку є доброю прикметою; а за словами Плінія Старшого ласка була єдиною твариною, яка здатна вбити страшного василіска. В інуїтській міфології ласиці приписують і велику мудрість, і мужність, і всякий раз, коли міфічний герой-інуїт бажав виконати доблесне завдання, він, як правило, перевтілювався у ласку.

Ласки як фотомоделі: ласки — це одні з найвідоміших "моделей" при фотозйомці диких ссавців у природі. ласки рухаються спритно, але ривками, роблячі виразні паузи із завмиранням, наче це статуетки. такі рухи дозволяють їм залишатися непомітними для ворогів і жертв. в фотобанках існує чимало зображень ласок.

Ласки на садибах — часті гості, або й постійні мешканці. їх можна зустріти в садку, біля стодоли, в купах і складах дров тощо. такі місця їх приваблюють синантропними гризунами, що живуть на садибах і є бажаною для них здобиччю (поживою) — миші, мишаки, полівки, нориці.

Ласки у пастках-мишоловках і живоловках — в експедиціях ми не раз знаходили в живоловках для мишей ласок. навряд чи їх приваблював смажений хліб, проте напевно запахи гризунів, раніше ловлених тими самими пастками. ласка вміщається в пастки завдяки здатності "складатися".

Лови ласок — нескладна задача для фахівців, для чого використовують 0.5-1-метрові обрізки пластикових труб, на які з одного краю ставлять зйомну заглушку, до якої прикріплюють приманку (напр. тушку миші), а на другий ставлять западаючі в середину дверцята, через які ласка вільно проникає до поживи, але не здатна їх відкрити зсередини.

Мисливські звірі та ласка — ласку практично ніколи не відносили до об'єктів полювання, значною мірою через її дрібні розміри, подібні до розмірів вовчків, вивірок, ховрахів, хом'яків. власне вся ця розмірна група є поза поняттям "мисливської фауни", хоча в окремих регіонах може бути своє особливе економічне значення таких видів і хутро ласки можуть використовувати для оздоблення одягу або пошиття рукавиць.

У ласок, на відміну від інших мустел, відсутня ембріональна діапауза, і тривалість вагітності триває 34-37 днів. Ласка народжує чималу "команду" — переважно 5-7 малят. Висока плідність пов'язана з низькою природною щільністю та територіальністю ласок, через які локальна їх чисельність незначна, і на весну зовсім знижена через високу зимову смертність. У природних умовах середня тривалість життя — близько року, тобто ласка родить не більше разу за життя.

Шкодочинність ласок є у більшості випадків надуманою. ще типовий норовий хижак, всією своєю морфологією і поведінкою пристосований до полювання на норових гризунів. приписування ласкам шкідництва щодо пташенят свійських птахів мая стосуватися в першу чергу тхорів.

Ласки чи їх родичі не часто опиняються в червоних списках, що пов'язано з такими їх особливостями, як широкий ареал і невисока, проте стабільша чисельність. В Україні ласки є в червоних списках Миколаївської та Сумської областей, а також у Додатку 3 (тобто рекомендаційному) до Бернської конвенції.

Ласки потерпають від всіх відомих загроз довкіллю; значний рівень трансформації природних біотопів і широке застосування пестицидів збільшують ризики зникнення кормової бази ласок і загибелі їх від отруєнь, оскільки хижі накопичують отрути найбільшою мірою.

 

Ласка в українському фольклорі

Ласка — примітний ссавець, красивий, білочеревий, проворний. з цим пов'язана низка згадок у фольклорі. Про мисливську вдачу вказано вище у переліку примітних фактів.

В українській фольклористиці є чимало згадок ласки в фольклорі, де ласку пов'язують з нареченою, невісткою та іншими жіночими образами. Наприклад, весільна пісня калуського району: “Відхиліте, старосто, верії, Та най си ласицю нагрієм!... Ми тебе, старосточку, У темний ліс візьмемо, Ми тобі свою ласицю вкажемо…”

Також ласиця — це супутник домашньої худоби, її розглядали як духа-опікуна. Були наприклад такі прикмети: “якщо ласицю вбити, то корова загине”, “Ласиця плете косиці коням вночі, та червону нитку в’яжуть на гриву коням, аби не плела” (з повір’їв Рахівського р-ну Закарпатської обл.).

Ще є одна приказка з особливими значеннями: “Масть яка ласиця така і в корови”, яка могла мати різні значення у різних регіонах. Наприклад, її наводить В. В. Король в книзі "Домашні духи в народній демонології гуцулів Рахівщини" (2018: с.200 >>>) напевно з позначенням ласицею ласки в сучасному зоологічному позначенні (тобто як Mustela nivalis). Проте також це й давнє повір'я поліщуків: тут мова, як свідчить практика (Сергій Жила, особ. повід.) не про ласку в сучасному зоологічному розумінні, а про соню. В дальніх селах Центрального Полісся один із тотемів і бажаних духів осель — соня, яку місцеві називають "ласкою". Їхня присутність настільки значима, що господарі при виборі худоби обирають тварин за кольором, подібним до масті "ласки", що живе в будинку. Не виключено, що згадане вище повір'я про небезпеку втратити корову, якщо вбити ласку, пов'язане так само з ласками-сонями*.

(*Строго кажучи, ласими або підласими, тобто білочеревими, є соня лісова, жолудниця та ліскулька, позаяк соня сіра [вовчок] є суцільно сірою, але типовим синантропом на Поліссі є саме вовчок. Повір'я могло стосуватися перших трьох видів і збереглися з часів, коли вони були звичайнішими на Поліссі).


Поширення різних кольорових форм ласиці в Україні: ліворуч фото південної форми (темні значки на мапі), праворуч -- північної (світлі значки на мапі). За працею: Загороднюк, І. 2015. Географічна мінливість забарвлення хутра ласиці (Mustela nivalis) в Україні. Праці Теріологічної Школи, 13: 77–86. >>>


про ласок в інтернеті

про ласку у проекті Вікіпедії — ласка, або ласиця >>>
рід Mustela у виданні Mammal Species of the World (2005) >>>
родина Mustelidae на сайті Ігоря Євстафьєва "Мир животных" >>>
результати пошуку "Mustela nivalis" на нашому сайті (177 результатів) >>>
стаття в нашому виданні про мінливість забарвлення ласиці в Україні >>>


на сторінку "наша фауна" >>>
на сторінку "роки звірят" >>>

автори сторінки: Ігор Загороднюк та Сергій Харчук

створено 01.02.2021, поновлено 11.06.2021

 

Locations of visitors to this page