|
|
Богдан ВОЛЯНСЬКИЙ Волянський Богдан Єлисеєвич (1901–1937 рр.) — видатний натураліст-зоолог, дослідник фауни хребетних тварин Причорномор'я, педагог, доцент, який присвятив все своє недовге життя вивченню фауни Одещини та роботі з молоддю. Одна з найяскравіших постатей в українській зоології початку 20 ст., життя якої забрали комуністи в останні дні 1937 року. Текст підготовлено на основі аналізу публікацій дослідника і біографічних розслідувань у працях одеського колеги В. Смирнова (2005). |
|
|
Пам'яті Богдана Волянського (1901–1937) Долям людей, які опинилися у вирі подій, пов'язаних з періодом громадянської смути початку ХХ ст., не позаздрити. Для кожного природознавця будь-які зміни суспільного устрою та постійні зміни влади, роботи державної інфраструктури означають втрату можливості вести дослідження, оскільки такий соціальний неспокій закономірно веде до втрати сенсу соціальної значимості їхньої діяльності і врешті неможливості вести дослідження. Особливо жорстокою виявилася доля таких науковців як Богдан Волянський: переривання навчання, зміни місця проживання і роботи, розформування одних і формування інших установ, складні людські стосунки, у тім числі негативне і часто підозріле ставлення до людей науки в час, коли наука стає неактуальною, врешті відсутність елементарних засобів для дослідження (грошей, транспорту, пасток, інструментів, літератури тощо) — все це стало частиною непростого життя Богдана Єлисеєвича. 36 років життя в розбурханому суспільстві — вкрай малий термін для повного розкриття таланту дослідника і в той самий час подвиг, який красномовно свідчить про бажання людини попри все продовжувати почату справу, для здійснення якої його покликало це життя. Шлях зоолога нерідко можна просто реконструювати за каталогами колекцій і часописами з опублікованими ним науковими працями, проте ця справа непроста для часів, в які все швидко змінювалося і навіть видання існували по лише 1–2 роки або й менше (Загороднюк, Годлевська, 2008). Знаючи окремі праці цього дослідника (наприклад, про ссавців околиць Одеси (Волянський, 1924) або про звірів Керченського півострова (Волянський, 1929)), ми мало що знаємо про самого дослідника. Відсутність будь-яких згадок про нього у зведенні Б. Маркевича (1972) "Розвиток зоології на Україні" насторожує і засвідчує не стільки незначущість його досліджень, скільки існування певного табу. Певний прорив стався завдяки дослідженням В. Смирнова (2005), В. Дьякова і А. Корзюкова (2007), Л. Рясикова з кол. (2008) та інших дослідників. Певний прорив стався як завдяки інтересу дослідників до досліджень Богдана Єлисеєвича Волянського, так і реабілітації цієї безпідставно репресованої людини, що сталося лише 2 серпня 1997 року (Смирнов, 2005), тобто через 60 довгих років фактичної заборони згадувати це ім'я.
Богдан Єлисеєвич Волянський: віхи життя Богдан Волянський народився 24 травня 1901 року в місті Одесі, в сім'ї військового лікаря. У Богдана були сестра Олена та брат Юрій. Дитинство Богдана пройшло в Криму: невдовзі після народження Богдана його батька перевели на роботу в місто Керч. Тут сім'я Волянських проживала до 1918 року, тобто майже до повноліття Богдана. В Керчі Богдан став гімназистом старших класів Керченської гімназії, в цей період свого навчання пристрасно захопився природознавством, що стало врешті справою всього його життя. Очевидно, не тільки Богдан, але й його брат Юрій захоплювався зоологією. Принаймні, нам відомі доволі пізні праці Ю. Є. Волянського про кажанів одеських катакомб (Волянский, 1967) і про паразитів гнізд миші курганцевої (Волянский, 1969), а також спогади Е. А. Волянської про проф. Браунера (Волянская, Замбриборщ, 1997), в яких вона згадує експедицію 1935 року Одеської малярійної станції (базувалася в Каховці), в якій брав участь її чоловік Юлій Єлисеєвич, та їхні зустрічі з Браунером. За спогадами його сестри Олени, Богдан в юнацькі роки (у віці 14–16 років) весь всій вільний час, а особливо канікули присвячував екскурсіям в околицях Керчі та у віддалених частинах Керченського півострова, приділяючи велику увагу птахам і ссавцям. У подальшому наслідком цих екскурсій стала підготовлена ним праця "Замітки про звірів Керченського півострова", видана 1929 р. у одному з найбільш поважних зоологічних видань України — "Збірнику праць Зоологічного музею УАН" (вип. 7). За повідомленням П. Панченко (особ. повід.), серед так і неопублікованих і, очевидно, втрачених рукописів цього дослідника була велика праця, присвячена птахам Криму. 1918 року сім'я Волянських повернулася до Одеси, і Богдан продовжив своє навчання у 4-й чоловічій гімназії (закінчив тут 8-й клас). Після цього він поступив на навчання до Одеського сільськогосподарського інституту (ОСГІ) , який був заснований 1918 р. за активної участі проф. О. Браунера, де Браунер працював до свого виходу на пенсію 9.02.1930 р. (Нехаенко, 1997). Проте, провчився тут Богдан недовго (терміни не відомі, проте у кожному разі не більше одного року), оскільки через матеріальну скруту мусив кинути навчання і йти працювати, щоби допомогти батькові утримувати сім'ю (Рясиков та ін., 2008).Очевидно, негаразди переслідували не так спочатку Богдана, як його батька, проте подробиці цього нам не відомі (правдоподібно, батько, попри свою спеціальність, не мав нормального заробітку). Робота Богдана у цей період його життя також залишається невідомою. Очевидно, що постійної роботи він не мав і промишляв якимись нехитрими тимчасовими промислами. У жовтні 1919 року, перебуваючи в Херсоні, Богдан Єлисеєвич був безпідставно заарештований офіцерами контррозвідки Білої Армії генерала Денікіна. Невдовзі після звільнення від арешту він повернувся до Одеси і два місяці працював у школі-клубі для місцевих робітників на Слобідці–Романівці (передмістя Одеси). Наступного 1920 року Богдан стає членом союзу «Робос» (спілка викладачів, бібліотекарів та ін. представників інтелектуальних меншин). Цим союзом Богдан був мобілізований для участі у сумнозвісній продрозкладці ("продразверстка") у місті Балта, що на півночі Одещини. Очевидно, що ця роль його щонайменше не захоплювала і Богдан, не стримуючи своїх зоологічних захоплень, вивчав в Балті місцеву фауну. Про це свідчить доволі немаленька за обсягами того часу публікація Б. Волянського (1924б), видана в журналі "Южная охота" — "Замітки під час подорожі до м. Балти та в Балтській окрузі". У передмові до цієї статті Б. Волянський (1924б) зазначає, що "Матеріалом послугували мої спостереження під час мандрівки (потягом) до м. Балти, в кінці серпня 1920 року, а також спостереження в самому місті Балта і його околицях. Охоплюють вони кінець серпня, вересень і початок жовтня 1920 року і мають доволі випадковий характер, оскільки моєю задачею було зовсім інше, і вільного часу було замало". У цій праці, зокрема, узагальнено дані про 12 видів ссавців, у тім числі мишівки степової та миші курганцевої; є навіть інформація про оленів (!). Серед іншого Б. Волянський зазначає у цій праці, що мисливські звірі, зокрема, вепри "збереглися завдяки заповідникам на магнатських землях (Потоцьких, Грохольських, Конепольських)". І далі — "Тепер (1920 р.) ці господарства зруйновані, і звірі розбіглися, а частково й знищені". Врешті, такі "ліричні відступи" про поступ більшовизму і загальну розруху могли зіграти рокову роль у долі дослідника. Після повернення з цього відрядження (за крайніми датами спостережень, наведених у статті, вони тривало щонайменше з 22.08 до 13(10?).10.1920 р.) до Одеси Богдан почав педагогічну практику. У жовтні 1920 р. він став викладачем природознавства і географії в Трудовій школі по вул. Градоначальницькій. Вже наступного 1921 року він як делегат Одеської організації юних натуралістів їде до Москви для участі у Першому Всеросійському з'їзді юннатів. Це було початком розкриття науково-педагогічних здібностей Богдана. Любов до природи, батьківське і гімназичне виховання проявилися в одночасся при першій же нагоді бути ближчим до свого покликання. Започатковане у ці роки (проіснувало лише два роки, 1923–1924) видання "Южная охота" стало для Богдана Єлисеевича і джерелом знань, і місцем публікації його власних зоологічних матеріалів. Протягом 1923–1924 років Б. Волянський опублікував тут 6 власних праць, у тім числі три теріологічні — про шкодочинність лисиць (Волянський, 1923), про фауну ссавців околиць Одеси (Волянський, 1924а) та згадану вище статтю про наземних хребетних м. Балта та його околиць (Волянський, 1924б). Цікаво, що остання праця мала надзаголовок, який свідчив про намір дослідника опублікувати серію з кількох повідомлень: "Матеріали до пізнання фавни наземних хребовців Одещини. [Повідомлення] 1.", проте закриття цього видання (1925 р. воно вже не існувало) змінило творчі плани дослідника. Протягом наступних двох років — 1923–1925 — Богдан Волянський працював вихователем у «Дитячому містечку» , як тоді називали в Одесі притулок для дітей-сиріт. Захоплення природознавством не полишає його і він створює у притулку науковий відділом з живим куточком, де утримує знайомих і незнайомих дітям тварин. Тут, за свідченням дослідників (Смирнов, 2005), Богдан Єлисеєвич розгорнув велику просвітницьку роботу з юннатами та піонерією: з ними він здійснював екскурсії, невеликі експедиції і ознайомчі фауністичні виїзди. Відомою серед фахівців стала знахідка рідкісного степового гризуна — строкатки степової (Lagurus lagurus), яку діти зловили на екскурсії в околицях Одеси і яку деякий час утримували в живому куточку (Волянський, 1924а). І до того, і після того цей гризун був знайдений на правобережжі Дніпра тільки у викопному стані (Пидопличко, 1973), хоча в лівобережному степу він широко поширений, щоправда доволі рідкісний (Полищук, 2003; Загороднюк, 2009). У цей період одночасно з роботою в "Дитячому містечку" Богдан Волянський працював (за сумісництвом) в Одеському сільгоспінституті, навчання в якому він починав ще у 1918/19 р. Фактично цей інститут на той час був одним з головних осередків природознавства, і тут працювало чимало видатних і успішних зоологів, а передовсім проф. Олександр Браунер (Нехаенко, 1997). Богдан Єлисеєвич доволі швидко зійшовся з видатним натуралістом і , як зазначають Л. Рясиков з кол. (2008), "став його улюбленим учнем". На жаль, у кількох виданих у 1997–2000 рр. збірках пам'яті проф. О. Браунера, в яких вміщено чимало спогадів про цього натураліста, згадок про Б. Волянського ми не знаходимо, проте є згадка про гостювання в Асканії-Нова у проф. Браунера влітку 1935 р. богданового брата, Юрія Єлисеєвича з дружиною (Волянская, Замбриборщ, 1997). Військові справи і обов'язки не оминули вихователя-натураліста, і у 24 роки Богдан Волянський потрапив на військову службу в Червоній Армії ("РККА" = робітничо-селянська червона армія). Тут він перебував повний календарний рік, з жовтня 1925 р. до жовтня 1926 р., проходячи навчання у полковій школі, по закінченні якої він успішно склав іспити на командира взводу. На щастя, військова справа не мала продовження і актуальності, і Богдан Єлисеєвич повернувся до цивільного життя. (післяармійський рік життя закритий таємницею, проте, найімовірніше, він повернувся до роботи в "дитячому містечку та/або сільгоспінституті). У кожному разі тодішні правила життя забезпечували військовим великі пільги як у роботі, так і навчанні, з чого скористався (а можливо на що й розраховував) Богдан. 1927 року Богдан вирішує питання зі своєю вищою освітою і складає екстерном іспити за програмою Біологічного факультету Одеського інституту народної освіти (ІНО), як тоді називали виші (надалі — Одеський державний університет). Того ж 1927 року Богдана зарахували до аспірантури при Одеській філії науково-дослідного Зоолого-біологічного інституту (головний інститут діяв у тодішній столиці України — Харкові; відомо, що у Харкові в ті часи видавали «Праці Зоолого-Біологічного Інституту ХДУ»: Загороднюк, Годлевська, 2008). Аспірантура тривала три роки, до 1930 р. включно. На жаль, тема аспірантського дослідження Богдана Волянського залишається невідомою. Судячи з того, що у цей час у нього вийшли з друку три статті про фауну птахів Одеси та її околиць (всі датовані 1927 р.), у тім числі одна велика (на 25 сторінок видання) стаття "Фавна птахів міста Одеси" (Волянський, 1927), можна припустити, що Б. Волянський був першим в Україні дипломованим урбозоологом. Очевидно, що аспірантура дозволила дослідникові приділити більше уваги власним науковим доробкам, на що раніше не вистачало ні часу, ні сил. Наразі важко зрозуміти, що значило у ті часи вирішити поточні питання з експедиційним транспортом і самим маршрутом, з елементарним спорядженням (бінокль, ножиці, вата чи формалін для консервування зразків) або навіть папір і друкарська машинка. Проте всі ці проблеми треба було вирішувати, і Богдан Єлисеєвич поступово надолужував втрачене. Врешті, в середині терміну аспірантури (1929 р.) у Б. Волянського виходить праця про ссавців Керченського півострова, яку він задумав ще в юнацькі роки. Після закінчення аспірантури Богдан Елисеєвич отримав звання доцента і продовжив роботу у цьому ж інституті (Одеській філії науково-дослідного Зоолого-біологічного інституту) на посаді завідувача Зоологічним музеєм. Проте, пропрацював тут він лише рік, і вже наступного 1931 року повернувся до сільгоспінституту (ОСГІ), де до останнього часу працював проф. О. Браунер, з яким Богдан Єлисеєвич активно спілкувався ще у період 1923–1925 рр., коли паралельно з роботою в "Дитячому містечку" був співробітником-сумісником в ОСГІ. Офіційно Браунер вийшов на пенсію ще 9.02.1930 р. (Нехаєнко, 1997), проте фактично завідував однією з кафедр щонайменше до 1933 р., коли на постійно переїхав жити і працювати до Асканії-Нова (Нехаенко, 1997). Сім подальших років — з 1931 до 1937 — Б. Волянський працює на посаді доцента і викладає навчальні дисципліни в Одеському сільгоспінституті. У цей час трапилася друга після херсонського арешту 1919 р. неприємна пригода. У травні 1931 року Б. Волянського арештували співробітники ОГПУ (за справою № 6781), проте, протримавши його 4 місяці, відпустили (у вересні) додому за спеціальною постановою співробітника ГПУ УРСР Вербицького (Рясиков та ін., 2008). Що означала ця справа — автору не відомо, проте у кожному разі це була перша "ластівка", яка могла вдруге потрапити будь-якої днини у будь-яку оселю. Всі підсвідомо чекали біди, проте цього не видавали. Будь-яка активність кожного державного службовця чітко підпорядковувалася прямим службовим обов'язкам. Ніякої ініціативи, тим паче наукових і краєзнавчих фантазій не можна було допускати. В усьому була небезпека. Наближалися 1933 та 1937 роки. В цей час він продовжує займатися зоологічними дослідженнями, проте за цей період його публікації у доступних для аналізу зоологічних виданнях не з'являються. Відома лише одна його невелика газетна публікація про птахів, датована 1937 роком (П. Панченко, особ. повід.), при тому з ініціалом "Д.", а не "Б.", що, можливо було звичайною друкарською помилкою. Взагалі, з огляду на власний педагогічний досвід автора, варто сказати, що при повному педагогічному навантаженні (вкл. робочі програми, конспекти лекцій, роздатковий матеріал) повноцінно вести наукові дослідження можна лише з 2–3 року викладання, що, ймовірно, і було в житті Б. Волянського. Окрім того, важливо пам'ятати, що цей період роботи випав на надзвичайно складні для кожної людини роки Голокосту (пік 1933 р.) і сталінських репресій (пік 1937 р.), і можна лише здогадуватися про весь той негатив, який щоденно супроводжував життя педагога і науковця. Про життя і проблеми родини Волянських у той час нічого не відомо. Новий сплеск дослідницької активності Богдана Волянського прийшовся на 1936–1937 роки. Тоді спільно з іншими дослідниками (Т. Грицай?, А. Рощін?, І. Яцко?, про дослідження див. Рідуш, 2004) Богдан Єлисеєвич взявся за вивчення решток викопних тварин, яких знаходили в Одеських каменоломнях ("катакомбах"). Ці "катакомби" славляться значною кількістю решток давніх тварин, і тут сходяться інтереси багатьох природознавців, а особливо палеозоологів (Одинцов, 1962; Рідуш, 2004), проте ці місця активно відвідуються і сучасними тваринами, зокрема, кажанами, яких тут через 30 років вивчав брат Богдана — Юрій (Волянский, 1967), також людина непростої долі. За свідченням Л. Рясикова та ін. (2008), за результатами цих досліджень Б. Волянським було підготовлено і опубліковано дві наукові праці, видані у збірці праць Зоолого-біологічного інституту у випусках 1939–1940 рр., проте без прізвища автора. Чим завинив дослідник — невідомо. На жаль, цих праць не знайдено.... Проте відомо, що 25 грудня 1937 р. його заарештували. Закінчився цікавий польовий сезон. Закінчився складний навчальний семестр. Закінчувався жахливий 1937 рік. Згадувався Крим. Згадувалася Балта. "Дитяче містечко". Сільгоспінститут. Аспірантура. Зоологічний музей. Катакомби. Все ставало минулим. Браунеру того літа виповнилося 80. Богдану весною — тільки 36. Країна за день готувалася зустріти Новий, переламний, вже 1938 рік... Богдана Єлисеєвича розстріляли 30 грудня 1937 р. Лише через 60 років, 2 серпня 1997 року звинувачення і вирок були спростовані, про що свідчило рішення, підписане в. о. прокурора Одеської області В. Дацюком (Смирнов, 2005). Пошуки нових деталей з життя і творчості Богдана Єлисеєвича дозволили з'ясувати, що довгі роки "поза видавництвами" (остання відома його публікація датована 1929 роком) він працював над монографією про птахів Одещини (Панченко, особ. повід.). Понад те, в бібліографії наукових праць Б. Волянського, наведеній в довіднику "Орнітологи України" (Кривицкий, Алемасова, 2005), згадується монографія В. Волянського "Птахи Одещини" (Київ: УАН, 1937), проте пошуки цього видання нічого не дали. Схоже, книга таки була написана (ймовірно, у період 1930–1936 рр.) і видана, проте репресована так само, як і її автор. Відділ репресованої літератури ЦНБ містить лише іноземні праці. Пошуки тривають....
Післямова З точки зору сьогоднішнього життя збагнути всю дурість і недолугість того життя науковця, яке випало на долю Богдана Волянського і багатьох інших талантів нашої землі, дуже складно, майже неможливо. Людина боролася і завжди, у кожному вчинку, щоденно і у кожній життєвій ситуації залишалася гідною свого покликання, свого вибору, свого духу. Дух дослідника і педагога, цілеспрямованої і високо освіченої людини, у якої, можливо, ніколи не було ні нормального житла, ані зручного наукового спорядження, ні достатньої літератури, ані друкарської машинки, проте була мета і була віра краще майбутнє, незмінна любов до природи і рідного краю — все це приклад, гідний для наслідування. Врешті, жахлива соціальна система нищила всіх — і високих та освічених, і низьких та нікчемних, проте життя кожної людини продовжується вже в тому, що її згадують і тепер. Згадують і як особистість, і як науковця, дослідження якого поклали якісну і міцну цеглину у знання, які ми всі здобуваємо і розвиваємо.
Подяки Щиро дякую усім колегам, які сприяли пошуку відомостей про дослідника. Моя особлива подяка Павлу Панченку, Олені Годлевській, Володимиру Лобкову, Ігору Скільському та Тетяні Атемасовій.
Цитовані праці Волянская Е. А., Замбриборщ Ф. С. Воспоминания
о профессоре А. А. Браунере // Памяти Александра Александровича Браунера
(1857–1941): Сборник воспоминаний и научных трудов. — Одесса: Астропринт,
1997. — С. 27–30.
Інші публікації про дослідника (за Рясиков та ін., 2008) Кобяков М. Работа юннатов Научного уголка им. К. А.
Тимирязева при Первом детгородке им. Коминтерна в Одессе // Листки Биостанции
юных натуралистов им. К. А. Тимирязева. — Москва: Изд. Центр. Биостанции,
1926. — № 17. — С. 258.
Список наукових праць Б. Є. Волянського Волянский Б. Е. К вопросу о вреде лисицы // Южная охота.
— 1923. — № 4–5. — С. 17. Ігор Загороднюк, |
||
| розміщено на сайті 23 липня, 2009, |
||
