Прочитав таку статтю
http://www.huntingukraine.com/index.php ... &Itemid=50
Хочу запитати, чи є якась статистика по канібалізму серед ведмедів, і чи можна вважати канібалізм серед них вагомим фактором скорочення їх чисельності?
Ось уже кілька років, як ведмеді внесені до Червоної книги України і полювання клишоногих вважається протизаконними і покаранням за це, окрім космічного штрафу, тепер є ще й кримінальна відповідальність.
До чого це призвело можна судити по ситуації, яка складається у наших Карпатах. (За родом своєї діяльності автору доводиться досить часто бувати в глухих гірських куточках, збирати інформацію й бути свідком певних подій). На якийсь короткий термін повне припинення законних ловів призвело до деякого збільшення поголів’я бурмил, і треба підкреслити, що це сталося саме за рахунок припинення ліцензійних полювань. (Браконьєри з діда–прадіда, як стріляли, так і стріляють, причому і ведмедиць з ведмежатами, і особливо в горах, де їх затримати практично неможливо та й не завжди хочуть це робити).
Нині ж єгерська служба спостерігає поширення серед ведмежого племені канібалізму і до цього явища якраз і спричинила повна заборона ліцензійних полювань. Якщо під час законного полювання мисливствознавці намагалися вилучити з популяції старих самців (як правило трофейних), то тепер їх стає все більше, що й тягне за собою збільшення й внутрішньовидового хижацтва. Жеруть вони один одного більше восени і навесні. (Треба зазначити, що видовище це не для слабкодухих: ревисько лунає таке, що ледь дерева не валяться, а шматки видертого м’яса та кров розлітаються на декілька метрів довкола ведмежої бійки).
Треба зазначити, що канібалізм серед ведмедів давно вивчається вченими і вони сходяться на тому, що така поведінка характерна більше саме для самців і цьому є ряд причин. Старому ведмедю легше підкрастися та з’їсти ведмежа чи молодого ведмедя, аніж гасати за косулею чи кабаном. А самець в розквіті сил, особливо під час гону, намагається залишити ведмедицю без потомства з тим, щоб спонукати її потім до парування, або ж просто вбачає у підрослих ведмежатах суперників. Якщо ведмедиця стає на захист своїх дітей, то часто гине й вона.
Повна заборона ліцензійних полювань ведмедя та зарегульованість рішень по надзвичайних екстрених випадках з клишоногими призвела й до того, що нині навіть сама єгерська служба, трапляється, вимушена свідомо й по-тихому йти на порушення закону, адже поява в угіддях так званого «шатуна» (того ведмедя, який за лютої зими з якихось причин не заліг в барліг) змушує діяти швидко і не залишає часу на ходіння по численних начальницьких кабінетах і випрошування дозволу на відстріл небезпечного для людей хижака.
Ще одним наслідком нинішньої повної некерованості ведмежою популяцією є те, що вона трохи збільшилась також за рахунок інших видів тварин. Це добре видно на прикладі кабанів, яких єгерська служба підгодовує зерном. Тепер на гірських підгодівельних майданчиках пасуться замість кабанів переважно ведмеді, що завдає прямих збитків мисливському господарству, які держава і не збирається компенсувати.
Таке видовище, звичайно, не всіх радує та мимоволі наштовхує на питання: а що ж далі?
Охоронна грамота для ведмедя рано чи пізно може призвести й до прямого конфлікту з людиною, адже територія придатних для його існування угідь – не гумова і не розтягується. А відловлювати й переселяти «зайвих» звірів, як це робиться подекуди в Західній Європі, у нас ніхто не буде! В разі чого в якомусь районі їх у нас можуть просто оголосити поза законом й почати стріляти поблизу певних населених пунктів всіх поголовно загонами озброєної кулеметами міліції, як це вже бувало на Далекому Сході!
Та вже тепер з великою долею вірогідності можна говорити про те, що повна заборона законного полювання ведмедя негативно скажеться на племені клишоногих (особливо на його віковому складі), яке історично склалося в Карпатах під дією полювання. А причина цієї заборони цілком очевидна: на догоду нашим хитро зробленим «захисникам природи», які відпрацьовують величезні іноземні гранти, владою України прийнято чисто популістське рішення без серйозного аналізу ситуації та без врахування іноземного досвіду в цьому плані. (До речі, навіть деякі країни Євросоюзу відмовились виконати шкідливі вимоги екологічно безграмотних «зелених» щодо повної заборони полювання на ведмедів.) Проблема з неконтрольованим ростом чисельності ведмедів – це ще, як то кажуть, «квіточки», адже справжня біда прийде до нас, коли псевдозахисники природи доб’ються внесення до Червоної книги ще й вовка.
Загалом насторожує в цій ситуації й те, що працівники наших місцевих мисливських господарств та державних лісівничих та природоохоронних органів, як зрештою й більшість інших громадян України, нині знову воліють говорити про наболілі питання більше пошепки, з тим щоб не накликати собі ще більше проблем з боку тупого й корумпованого чиновництва.